Заїкання (логоневроз)

 

Заїкання (логоневроз) - одне з найскладніших невротичних розладів, що виникають внаслідок переляку або нервового перенавантаження.

Які ж причини заїкуватості й як з нею боротися? Це та інші запитання найчастіше турбують батьків.

— Побутує думка, що заїкуватість — результат сильного переляку. Наприклад, вибухнула за спиною у дитини петарда, і щось наче зламалося у мовленнєвому апараті, звуки та склади перестали вибудовуватися у слова... Досі немає єдиного погляду на походження заїкуватості, але науковці враховують низку факторів, які допомагають визначити форму цього порушення.

 Загалом заїкання поділяють на дві форми: невротичне і неврозоподібне. Початок невротичного — це, як правило, переляк, психотравма. Вразливу дитину може налякати напад тварини, домашній скандал, страх темряви, самотності, іноді кошмарний сон. Але причини заїкуватості глибші. Погодьтеся, не кожне вразливе дитя починає заїкатися. Це відбувається з тими, в кого є особлива будова нервової системи, вроджена патологія мовленнєвого апарату. Як кажуть, де тонко, там і рветься.

Чи правда, що найбільше вразливі до логоневрозу маленькі хлопчики?
У більшості випадків захворювання заявляє про себе у дитячому віці. Як правило, у 2 — 4-річних хлопчиків. Пояснюється це тим, що, на відміну від дівчат, вони пізніше починають говорити, частіше потрапляють у ситуації, що травмують психіку.

На що слід насамперед звернути увагу батькам?
Часом появі перших запинок у мові можуть передувати ослаблення й загально невротичні розлади, як-от порушення сну, плаксивість, полохливість, підвищена виснажливість. Неврозоподібне заїкання проявляється не лише як судомне порушення мовлення. Воно також супроводжується порушенням звуковимови. У деяких випадках заїкання поєднується з фактором "мокрої постелі".

Особлива проблема — істерична заїкуватість, при якій пошепки, наодинці з собою чи під час співу людина не відчуває проблем із вимовою. Але досить лише з'явитися "глядачеві" чи просто бажанню привернути на себе увагу, як недуга заявляє про себе.

Доведено, що особи з мовленнєвими запинками потерпають і від втомлюваності, емоційної нестабільності, частих болів голови, неуважності, депресії (поєднання неврозоподібних і церебрастенічних розладів).

В виникненні заїкання грають роль і спадкові чинники (зустрічаються випадки наявності заїкання у батьків, дітей в одній сім'ї або найближчих родичів), проте пусковим механізмом провокують розвиток заїкання є все ж стресовий фактор.

До стресових факторів можна віднести переляк (наприклад: собаки, різкі звуки, падіння, агресивна поведінка оточуючих, страх втрати близьких, коли недостатньо підготовленого дитини несподівано переводять в дитячий сад, перегляд страхітливого характеру фільмів або мультфільмів і т.д.).

Якщо мовленнєві запинки — це поодинокі випадки, батькам не потрібно турбуватися. Коли вони часто повторюються, потрібно записатися на прийом до дитячого лікаря-логопеда.

Найбільш часто заїкання виникає у віці від 2-6 років, коли відбувається активне формування мови і пов'язаного з нею мислення. У цей віковий період нервова система перебуває в особливому напруженому стані, коли дитина накопичує великий обсяг інформації, що надходить, намагається її осмислити і поділитися тим, що він зрозумів або задати питання про те, що йому незрозуміло. При цьому мова його тільки формується, вона недосконала і будь-яке спілкування вимагає від дитини великої напруги. Таким чином формується центр мовлення знаходиться в перенапруженом і вразливому стані, якщо врахувати, що ще недостатньо сформувалися захисні механізми від стресів, то стає зрозуміло, чому саме в цьому віці частіше виникає патологія мови. У цей період батькам треба бути уважним до дитини і при появі найменшої підозри на можливе порушення мови звертатися до лікаря-психотерапевта. З усього сказаного стає зрозумілим, чому саме психотерапія є основним методом лікування заїкання, так як тільки психологічний вплив здатне заспокоїти дитину, усунути страхи і як наслідок цього нервове напруження, яке провокує виникнення розлади мови.